Тел.: (067) 323-45-57
e-mail.: info@lpc.com.ua
|
|||||||
|
|||||||
Контакты
|
|
Положення частини першої статті 44 цього Кодексу визнано
таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000)
Окремі положення цього Кодексу визнано
такими, що відповідають Конституції України (є конституційними)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003)
Окремі положення цього Кодексу визнано
такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003)
Положення статті 150 цього Кодексу визнано
таким, що відповідає Конституції України (є конституційним)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 8 липня 2003 року N 14-рп/2003)
Положення статті 2368 цього Кодексу визнано
такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009)
|
|
|
|
Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах.
(У редакції Закону України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-Х;
у редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.
При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.
Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:
1) за відсутністю події злочину;
2) за відсутністю в діянні складу злочину;
3) виключено;
4) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;
5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;
7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);
8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;
11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора;
12) стосовно злочину, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу.
Частину другу виключено
Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, - обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.
Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 73 цього Кодексу.
Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9 - 11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 23.12.93 р. N 3787-XII,
від 05.10.95 р. N 358/95-ВР,
від 22.02.2000 р. N 1483-III,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 12.07.2001 р. N 2670-III,
від 21.05.2010 р. N 2286-VI)
Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 71 цього Кодексу.
Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку:
1) з дійовим каяттям;
2) з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;
3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу;
4) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;
5) із закінченням строків давності.
До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.
Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 71 цього Кодексу, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені цим Кодексом.
(Доповнено статтею 71 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX;
із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 23.12.93 р. N 3787-XII,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
(Доповнено статтею 72 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III;
у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Особу у віці від одинадцяти років, яка підозрюється у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і щодо якої достатньо підстав вважати, що вона буде ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати протиправну діяльність, може бути поміщено у приймальник-розподільник для дітей строком до 30 діб. Цей строк за наявності підстав може бути продовжено рішенням суду ще до 30 діб. Питання щодо поміщення такої особи у приймальник-розподільник для дітей вирішується судом за поданням слідчого або органу дізнання за згодою прокурора, з урахуванням особливостей, передбачених частинами третьою і четвертою статті 447 цього Кодексу, негайно. На рішення суду прокурором, законним представником, захисником неповнолітнього та самим неповнолітнім протягом трьох діб з дня ухвалення такого рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання рішення суду про поміщення дитини у приймальник-розподільник для дітей.
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.
Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.
Частину четверту виключено
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини третьої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах дітей за місцем проживання дитини.
(Доповнено статтею 73 згідно із
Законом України від 23.12.93 р. N 3787-XII;
із змінами, внесеними згідно із
законами України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 12.07.2001 р. N 2670-III,
від 07.02.2007 р. N 609-V,
від 09.09.2010 р. N 2507-VI)
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII;
у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред'являється обвинувачення і після винесення постанови пред'являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.
За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
(У редакції указів Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законів України від 23.12.93 р. N 3787-XII,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи.
За клопотанням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості.
За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити колектив про передачу їм особи на поруки.
Частину четверту виключено
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
При наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в клопотанні про передачу особи на поруки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання.
Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи в суд для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.
Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з частиною четвертою статті 49 Кримінального кодексу України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
(Доповнено статтею 111 згідно із
Законом України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 71, 72, 8, 9, 10, 111 або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 73 цього Кодексу суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X,
від 18.03.91 р. N 838-XII;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 23.12.93 р. N 3787-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III;
у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.
Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до глави 31 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III;
у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
(Доповнено статтею 131 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.03.85 р. N 8627-X;
виключена згідно з Указом Президії Верховної
Ради Української РСР від 18.03.91 р. N 838-XII)
Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення.
Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.
Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом.
Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.
У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки.
Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України "Про боротьбу з тероризмом".
(Доповнено статтею 141 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 10.01.2002 р. N 2922-III,
від 19.06.2003 р. N 965-IV)
Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом.
Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.
При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.
Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених цим Кодексом, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник.
Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.
Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Функція розгляду справи покладається на суд.
(Доповнено статтею 161 згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
У суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує:
1) об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості справ для кожного судді;
2) надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ, учасниками процесу яких вони є;
3) централізоване зберігання текстів вироків, постанов, ухвал та інших процесуальних документів;
4) підготовку статистичних даних;
5) реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху;
6) видачу вироків, ухвал, постанов суду та виконавчих листів на підставі наявних у системі даних;
7) передачу справ до електронного архіву.
Кримінальні справи, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день їх надходження. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надходження кримінальної справи, скарги, подання або іншого процесуального документа, прізвище особи, стосовно якої подані документи, та їх суть, прізвище (найменування) особи (органу), від якого надійшли документи, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідної кримінальної справи, скарги, подання чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що знаходиться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків, ухвал та постанов для судді, який брав участь в ухваленні вироку, ухвали та постанови, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.
Доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апарату відповідного суду згідно з їх функціональними обов'язками.
Несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду має наслідком відповідальність, установлену законом.
Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі вироків, ухвал, постанов суду та виконавчих листів, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів вироків, ухвал, постанов суду та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.
(Доповнено статтею 162 згідно із
Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року,
а щодо запровадження автоматизованої системи
документообігу в судах - з 1 січня 2011 року)
Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів. Розгляд справ за нововиявленими обставинами здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів.
Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу.
Розгляд справ у Верховному Суді України здійснюється колегіально за участю всіх суддів Верховного Суду України.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 21.09.94 р. N 174/94-ВР,
від 22.02.2000 р. N 1483-III,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 12.07.2001 р. N 2670-III,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року,
а щодо запровадження автоматизованої системи
документообігу в судах - з 1 січня 2011 року)
При здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.
Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.
Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.
(У редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.
Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.
Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.
Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.
Частину п'яту виключено
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 22.05.2003 р. N 850-IV)
Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
Закону України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
При провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.
Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.
Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.
У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
(Доповнено статтею 231 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР)
Суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.
Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.
Частину третю виключено
Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину.
Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.
Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.
Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).
У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
(Доповнено статтею 232 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
законами України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII;
виключено згідно із Законом України
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.
Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.
Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
В одному провадженні можуть бути об'єднані справи по обвинуваченню декількох осіб - співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.
Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.
Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.
Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин.
Справи про злочини, передбачені статтею 125, частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.
Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна.
Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.
Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених статтею 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.
Частину п'яту виключено
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII,
від 10.08.73 р. N 1937-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Якщо діянням, передбаченим статтями 2351, 2352 або 2353 Кримінального кодексу України, заподіяно шкоду виключно інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, порушення кримінальної справи здійснюється за заявою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. В інших випадках притягнення до кримінальної відповідальності винної особи здійснюється на загальних підставах.
(Доповнено статтею 271 згідно із
Законом України від 11.06.2009 р. N 1508-VI,
який вводиться в дію одночасно з введенням в дію законів України
"Про засади запобігання та протидії корупції" та "Про відповідальність
юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень",
враховуючи зміни, внесені Законом України
від 23.12.2009 р. N 1787-VI)
Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.
Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 цього Кодексу, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.
Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.
Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.
Частину третю виключено
При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 22.04.93 р. N 3132-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
(згідно із Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається законодавством України і міжнародними договорами України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, коли немає окремих вказівок, мають таке значення:
1) "Суд" - Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя, районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, суддя, який одноособово розглядає справу;
2) "Суд першої інстанції" - районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, що має право винести вирок у справі;
3) "Апеляційний суд" - суд, що розглядає справи за апеляціями на вироки, ухвали і постанови суду першої інстанції, які не набрали законної сили;
4) "Касаційний суд" - суд, що розглядає справи за касаційними скаргами в касаційному порядку;
5) "Суддя" - голова, заступник голови і суддя відповідно Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, районного, районного у місті, міського та міськрайонного судів, народний засідатель;
5-а) "Головуючий" - суддя, який головує при колегіальному розгляді справи, або розглядає справу одноособово;
6) "Прокурор" - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції;
6-а) "Начальник слідчого відділу" - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції;
7) "Слідчий" - слідчий прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки, слідчий податкової міліції;
8) "Учасники процесу" - обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники;
9) "Обвинувач" - прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення і потерпілий в справах, передбачених частиною 1 статті 27 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених цим Кодексом;
10) "Законні представники" - батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває;
11) "Близькі родичі" - батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки;
12) "Вирок" - рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи;
13) "Ухвала" - всі рішення, крім вироку, які виніс суд першої апеляційної і касаційної інстанції в судових засіданнях в колегіальному складі;
14) "Постанова" - рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд;
15) "Апеляція" - скарга прокурора і скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляційному порядку";
16) виключено
17) виключено
18) виключено
19) "Касаційна скарга" - скарга прокурора, скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в касаційному порядку;
20) "Протокол" - документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 13.06.63 р.,
від 18.01.66 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 18.07.75 р. N 52-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII,
від 05.02.98 р. N 85/98-ВР,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
(Доповнено статтею 321 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.07.75 р. N 52-IX;
виключена згідно з Указом Президії Верховної Ради
Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
(Доповнено статтею 322 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.07.75 р. N 52-IX;
виключена згідно з Указом Президії Верховної Ради
Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Усі кримінальні справи розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 24.02.94 р. N 4018-XII;
у редакції Закону України від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
(Доповнено статтею 331 згідно із Законом
України від 17.06.92 р. N 2464-XII;
із змінами, внесеними згідно із
законами України від 22.04.93 р. N 3129-XII,
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР;
виключена згідно із Законом України від 21.09.94 р. N 174/94-ВР)
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від 10.09.62 р.,
від 13.06.63 р.,
від 09.11.66 р.,
від 23.07.73 р. N 1898-VIII,
від 26.05.80 р. N 270-X,
від 29.02.84 р. N 6591-X,
від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 27.06.86 р. N 2444-XI,
від 14.04.89 р.N 7373-ХІ,
від 16.06.89 р. N 7617-XI;
законами України від 18.09.91 р. N 1564-XII,
від 17.06.92 р. N 2468-XII,
від 26.01.93 р. N 2935-XII,
від 28.01.93 р. N 2947-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII,
від 21.09.94 р. N 174/94-ВР,
від 15.11.94 р. N 246/94-ВР,
від 07.10.97 р. N 552/97-ВР,
від 14.09.2000 р. N 1945-III,
від 21.06.2001 р. N 2533-III;
у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III;
виключено згідно із Законом України
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
(згідно із Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Стаття 36. Виключена.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.;
законами України від 24.02.94 р. N 4018-XII,
від 22.02.2000 р. N 1483-III,
від 21.06.2001 р. N 2533-III;
виключено згідно із Законом України
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
Кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі.
З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків.
Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.
Питання про передачу справи з одного районного, районного у місті, міського, міськрайонного суду до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, вирішується головою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, головами відповідних апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя.
Питання про передачу справи до суду іншої області вирішується Головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ чи його заступником.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
В разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство чи дізнання.
Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справа розглядається вищестоящим з цих судів.
Частину другу виключено
Частину третю виключено
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від 24.02.94 р. N 4018-XII,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
Суддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна даному суду, надсилає її за підсудністю; про це суддя виносить постанову.
Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може завдати шкоди повноті і об'єктивності дослідження обставин справи. Коли ж не можна забезпечити повноти і об'єктивності дослідження обставин справи, суд надсилає справу за підсудністю, про що виносить ухвалу.
Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна вищестоящому суду, надсилає її за підсудністю.
Передача до нижчестоящого суду справи, початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від 24.02.94 р. N 4018-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38 - 41 цього Кодексу, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду.
Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним.
Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Підсудний має право на останнє слово.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Підозрюваним визнається:
1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;
2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
(Доповнено статтею 431 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі.
Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Повноваження захисника на участь у справі стверджується:
1) адвоката - ордером відповідного адвокатського об'єднання;
2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання - угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи - угодою або дорученням юридичної особи;
3) близьких родичів, опікунів або піклувальників - заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.
Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником - адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Як захисники свідка, запрошені ним для надання правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за участю свідка, допускаються особи, які відповідають вимогам частин другої і третьої цієї статті. Допуск захисника свідка до участі у справі здійснюється у порядку, передбаченому частиною п'ятою цієї статті.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 23.12.93 р. N 3787-XII;
положення частини першої статті 44, за яким обмежується право на вільний вибір
підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката,
іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги
особисто чи за дорученням юридичної особи, визнано таким, що не відповідає
Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням
Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. N 13-рп/2000;
із змінами і доповненнями внесеними згідно із
законами України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 01.07.2010 р. N 2395-VI)
Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:
1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;
2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;
3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;
5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;
6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього.
У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
Закону України від 23.12.93 р. N 3780-XII;
у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2533-III;
із змінами, внесеними згідно із Законом України
від 09.09.2010 р. N 2507-VI)
Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.
При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол з зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Відмова від захисника у випадках, зазначених у статті 45 цього Кодексу, може бути прийнята лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обгрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Прийнявши відповідно до вимог статті 50 цього Кодексу рішення про усунення захисника від участі в справі, а також прийнявши відмову захисника від виконання обов'язків, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя чи суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього в стадії розслідування справи не менше доби, а в стадії судового розгляду справи - не менше трьох діб. Якщо у випадках, передбачених статтею 45 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд - ухвалою самі призначають захисника.
Заміна одного захисника іншим, крім випадків, передбачених статтею 61 цього Кодексу, може мати місце тільки за клопотанням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Заміна одного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII;
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 22.02.2000 р. N 1483-III;
у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Особа, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв'язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника.
Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі запросити собі кількох захисників.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання. Вимога особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, є обов'язковою для керівника адвокатського об'єднання.
Захисник призначається у випадках:
1) коли відповідно до вимог частин першої і другої статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника;
2) коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити.
У випадку, коли є потреба у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника, а підозрюваний чи обвинувачений ще не встиг запросити захисника або явка обраного захисника неможлива, особа, яка провадить дізнання, слідчий своєю постановою вправі призначити захисника тимчасово до явки обраного захисника.
Якщо потреби у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника немає і коли неможлива явка захисника, обраного підозрюваним протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - протягом семидесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному запросити іншого захисника. Якщо і цей захисник не зможе з'явитися для участі в справі протягом двадцяти чотирьох годин, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом того ж строку не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд - ухвалою самі призначають захисника.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-Х;
у редакції законів України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Захисник зобов'язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу.
З моменту допуску до участі у справі захисник має право:
1) до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;
2) мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;
3) ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства - з усіма матеріалами справи;
4) бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій - з дозволу дізнавача, слідчого;
5) застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи - з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, - з дозволу судді чи суду;
6) брати участь в судових засіданнях;
7) ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;
8) подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;
9) виступати в судових дебатах;
10) знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;
11) знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;
12) брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;
13) збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.
Захисник зобов'язаний з'являтися для участі у виконанні процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою. У разі неможливості з'явитися у призначений строк, захисник зобов'язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачу, слідчому, прокурору, суду.
У разі неявки захисника, слідча дія, участь в якій захисника не є обов'язковою, виконується без нього.
Захисник не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків.
Захисник зобов'язаний не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Він також повинен дотримуватися встановленого порядку при розслідуванні та судовому розгляді справи.
Після допуску до участі в справі захисник - адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:
1) коли є обставини, які згідно зі статтею 61 цього Кодексу виключають його участь у справі;
2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю.
Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків при участі в справі не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню дізнавачем, слідчим, прокурором чи судом без його згоди.
У разі участі захисника, запрошеного свідком для надання йому правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за його участю, він має право бути присутнім під час їх проведення; надавати в присутності слідчого консультації свідку, якщо фактичні обставини у справі можуть бути використані для кримінального переслідування особисто самого свідка або членів його сім'ї чи близьких родичів; ставити з дозволу слідчого запитання, що підлягають занесенню до протоколу, для уточнення і доповнення його відповідей; заперечувати проти незаконних дій слідчого щодо порядку проведення ним допиту чи інших слідчих дій з посиланням на норму закону, яка порушується, що підлягає занесенню до відповідного протоколу; оскаржувати дії слідчого в порядку, встановленому цим Кодексом, у разі якщо з характеру і змісту питань випливає, що свідок має допитуватися як підозрюваний.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 01.07.2010 р. N 2395-VI)
Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
У випадках, визначених цим Кодексом, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах.
У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилось, - після призначення справи до судового розгляду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Цивільний відповідач або його представник має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.
Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи.
Зазначені в цій статті представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.
Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки.
Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:
1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому;
2) потерпілий або його представник у кримінальній справі;
3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;
4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;
5) свідок;
6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1 - 6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.
Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання зазначеними органами.
Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист.
У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому статтями 94, 98 і 99 цього Кодексу, приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.
Про прийняте рішення заявнику негайно надсилається повідомлення.
Орган, який здійснює заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.
(Доповнено статтею 521 згідно із
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Особи, взяті під захист, мають право:
1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування;
2) знати про застосування щодо них конкретних заходів безпеки;
3) вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;
4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або суду.
Особи, взяті під захист, зобов'язані:
1) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки;
2) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або протиправних дій щодо них;
3) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами.
(Доповнено статтею 522 згідно із
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім.
Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. На документи, що містять таку інформацію, не поширюються правила, передбачені частиною другою статті 48, статтями 217 - 219 і 255 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 523 згідно із
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Заходи безпеки можуть бути скасовані на підставі закінчення строку конкретного заходу безпеки; усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист; систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що здійснюють заходи безпеки, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.
Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути: заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки; отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.
За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею) виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування.
Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби доводиться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи.
(Доповнено статтею 524 згідно із
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Постанова органу дізнання або слідчого про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування може бути оскаржена до відповідного прокурора або місцевого суду за місцем розслідування справи.
Суддя негайно розглядає скаргу і матеріали справи, при необхідності вислуховує особу, яка провадить дізнання, слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого в залежності від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про застосування заходів безпеки або про їх скасування чи про відмову в цьому.
На постанову судді про відмову в задоволенні скарги протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.
(Доповнено статтею 525 згідно із
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV;
у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав.
У разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.
Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються законодавством України.
(Доповнено статтею 531 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР
від 16.04.84 р. N 6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 07.07.92 р. N 2547-XII)
Під час виборчого процесу орган дізнання, слідчий, прокурор і суд можуть проводити будь-які дії (дізнання, досудове слідство) щодо виборчих комісій, окремих членів виборчих комісій, щодо приміщень, виборчої документації, технічного обладнання, виключно за умови порушення у встановленому порядку кримінальної справи та надання відповідних підтверджуючих це документів.
(Доповнено статтею 532 згідно із
Законом України від 21.08.2009 р. N 1616-VI)
Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи:
1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;
2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
21) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;
22) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 611 цього Кодексу;
3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;
4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 162 цього Кодексу.
У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року,
а щодо запровадження автоматизованої системи
документообігу в судах - з 1 січня 2011 року)
Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано.
Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в перегляді цієї справи за нововиявленими обставинами та перегляді справи Верховним Судом України.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР
від 16.04.84 р. N 6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
законами України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
При наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 цього Кодексу, суддя і народний засідатель зобов'язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками.
Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
У разі заявлення відводу судді або народному засідателю суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку учасників судового розгляду.
Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.
У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу.
У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу.
Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 55 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд вирішує питання про передачу справи до іншого суду в порядку, встановленому цим Кодексом.
У разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року,
а щодо запровадження автоматизованої системи
документообігу в судах - з 1 січня 2011 року)
Правила, передбачені статтями 54 і 56 цього Кодексу, стосуються прокурора. Проте коли прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу.
Питання про відвід прокурора на досудовому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді - суд, який розглядає справу, відповідно до правил, передбачених частинами 1 і 2 статті 57 цього Кодексу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, від одноособово вирішує питання про відвід прокурора.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
виключена згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу:
1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого;
2) коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
3) коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи;
4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.
При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому - і захисником.
Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Захисником не може бути особа:
1) яка брала участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
2) яка відповідно до цього Кодексу є свідком і в зв'язку з цим допитувалась або підлягає допиту;
3) яка є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача;
4) щодо якої порушено кримінальну справу;
5) визнана недієздатною чи обмежено дієздатною.
Особа не може брати участь у справі як захисник також у випадках:
1) коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги;
2) у разі зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України.
Одна і та ж особа не може бути захисником двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.
Не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи.
Одна і та сама особа в даній кримінальній справі не може бути захисником двох і більше свідків, а також захисником свідка та підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, цивільних позивача чи відповідача.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 01.07.2010 р. N 2395-VI)
Захисник може бути усунутий від участі у справі лише з підстав, передбачених статтею 61 цього Кодексу.
Встановивши обставини, які відповідно до пунктів 1, 3, 4, 5 частини першої, частин другої і третьої статті 61 цього Кодексу виключають участь захисника у справі, особа, яка провадить дізнання, слідчий виносять мотивовану постанову про усунення захисника від участі в справі та повідомляють про це захисникові і підозрюваному, обвинуваченому, підсудному.
На стадії дізнання та досудового слідства питання про усунення захисника від участі у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої або частиною четвертою статті 61 цього Кодексу, за поданням особи, яка провадить дізнання, слідчого вирішує суддя за місцем провадження розслідування. Суддя розглядає подання про усунення захисника від участі у справі, вивчає матеріали, якими обгрунтовується подання, вислуховує прокурора і захисника, при необхідності опитує підозрюваного, обвинуваченого, особу, у провадженні якої знаходиться справа, після чого виносить мотивовану постанову про усунення захисника від участі у справі чи про відмову в цьому. Постанова судді про усунення захисника оскарженню не підлягає.
Під час судового розгляду питання про усунення захисника від участі у справі з підстав, передбачених статтею 61 цього Кодексу, вирішує суд.
За наявності підстав особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд про усунення захисника від участі в справі повідомляють відповідному органу, адвокатському об'єднанню для вирішення питання про відповідальність адвоката.
(Доповнено статтею 611 згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Правила, зазначені в статті 54 цього Кодексу, стосуються перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.
Відвід, заявлений перекладачеві, експертові і спеціалістові під час провадження дізнання чи досудового слідства, вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором. Відвід, заявлений під час судового розгляду секретареві судового засідання, перекладачеві, експертові і спеціалістові, вирішується судом або суддею, який одноособово розглядає справу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII;
Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача.
Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача також і за обставин, зазначених у статті 61 цього Кодексу.
При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача в даній справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або судом.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:
1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII;
законами України від 22.04.93 р. N 3132-XII,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.
Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.
У передбачених законом випадках особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 10.01.2002 р. N 2922-III)
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи.
Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними.
Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Не можуть бути допитані як свідки:
1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача - про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;
3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;
4) свідок, який відповідно до статті 523 цього Кодексу дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;
5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 523 цього Кодексу дає показання під псевдонімом, - щодо цих даних.
Відмовитися давати показання як свідки мають право:
1) члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.
Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.
Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом осіб, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті, зобов'язані роз'яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 23.12.93 р. N 3780-XII;
у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Свідок має право:
1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
2) заявляти відвід перекладачу;
3) знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;
4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
41) на обраного за власним бажанням захисника під час допиту чи проведення інших слідчий дій за своєю участю відповідно до цього Кодексу та на іншу правову допомогу в порядку, встановленому законом, а також відмовитися від запрошеного ним захисника.
Захисник може запрошуватися свідком, його законним представником, а також іншими особами на його прохання чи за згодою;
5) користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;
6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів, а також у разі, якщо у нього немає можливості вільно, без неправомірних обмежень, отримати правову допомогу в обсязі і формах, як він того потребує, в тому числі запросити захисника;
7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;
8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями 521 - 525 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 691 згідно із
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 01.07.2010 р. N 2395-VI)
Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.
Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ в порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.
У випадку, передбаченому в частині 2 цієї статті, суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за відмову дати показання про відомі обставини в справі - за статтею 385 Кримінального Кодексу України.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 04.05.90 р. N 9166-XI;
Законом України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду.
Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме.
Якщо потерпілий не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосовувати привід у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань - за статтею 384 Кримінального Кодексу України.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 04.05.90 р. N 9166-XI;
Законом України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі.
Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Обвинувачений вправі давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі.
Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
(Із доповненнями, внесеними згідно із Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.
Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.
Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.
Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.
Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.
Експертиза призначається обов'язково:
1) для встановлення причин смерті;
2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу України;
5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.;
Законом України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Особа, яка призначена експертом, зобов'язана з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за частиною 2 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за статтями 384 чи 385 Кримінального Кодексу України.
Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 04.05.90 р. N 9166-XI;
законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою.
В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.
Документи - речові докази повинні зберігатися весь час при справі. Копії цих документів надаються власнику, а також іншим особам, які за законодавством мають право користуватися цими документами, за їх клопотанням і в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.
У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства.
Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в момент повернення.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 25.12.2008 р. N 807-VI)
Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:
1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;
2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;
3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;
4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави;
5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.
Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.
Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи.
Документами є предмети, на яких за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо зафіксована певна інформація.
До документів можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні), які містять відомості про обставини, встановлені в ході кримінального судочинства органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом у порядку, встановленому цим Кодексом.
Документи мають бути досліджені та приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, ухвалою суду і зберігатися весь час при справі.
За клопотанням власника, а також інших осіб, які за законодавством мають право користуватися цими документами, вилучені та приєднані до кримінальної справи документи або їх копії можуть бути надані їм у порядку, встановленому цим Кодексом.
У тих випадках, коли документи мають ознаки, зазначені в статті 78 цього Кодексу, вони є речовими доказами.
(У редакції Закону України
від 25.12.2008 р. N 807-VI)
При провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.03.85 р. N 8627-X;
Закону України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523 цього Кодексу.
Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомлюватися з протоколом особисто.
Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.
Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.01.66 р.,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування.
При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 цього Кодексу, та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється.
Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу.
При пред'явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв'язку з закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання - і іншим учасникам процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.
(Доповнено статтею 851 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII;
у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій.
Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням досудового розслідування, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 851 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 852 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
(згідно із Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи є протокол судового засідання. У ході кожного судового засідання суду першої інстанції, а також при кожній окремій процесуальній дії, вчиненій поза постійним місцем засідання суду першої інстанції, складається протокол. У суді апеляційної інстанції протокол судового засідання ведеться у випадках, передбачених цим Кодексом.
У протоколі судового засідання відображаються всі істотні моменти розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні чи при вчиненні окремої процесуальної дії.
У протоколі зазначаються:
1) рік, місяць, число і місце судового засідання;
2) час початку судового засідання або проведення окремої процесуальної дії;
3) назва суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання;
4) справа, що розглядається, повна і точна назва учасників процесу;
5) відомості про явку учасників процесу або їх неявку, причини відсутності та про вручення їм судових повісток;
6) дані про особу підсудного;
7) дані про час одержання підсудним копії обвинувального висновку;
8) дані про роз'яснення підсудному та іншим учасникам процесу їх прав та обов'язків;
9) ухвали та постанови суду, прийняті без виходу до нарадчої кімнати;
10) всі розпорядження головуючого і дії суду, в тому порядку, в якому вони відбувались;
11) всі клопотання і заяви учасників процесу;
12) докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого, свідків, пояснень спеціалістів, відповідей експерта на усні запитання;
13) послідовність і короткий зміст судових дебатів;
14) короткий зміст останнього слова підсудного;
15) відомості про проголошення вироку та роз'яснення порядку і строку його оскарження, роз'яснення права та строку на ознайомлення з протоколом судового засідання, подачу на нього зауважень;
16) час закінчення судового засідання у справі.
На вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду у суді першої чи апеляційної інстанції здійснюється повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 22.02.2000 р. N 1483-III,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 08.09.2005 р. N 2875-IV,
від 30.11.2005 р. N 3150-IV)
Протокол судового засідання повинен бути виготовлений не пізніше семи діб з дня закінчення судового розгляду справи. Протокол судового засідання підписують головуючий і секретар судового засідання.
У разі необхідності строк для виготовлення та підписання протоколу судового засідання може бути продовжено головуючим, але не більше ніж на чотирнадцять діб після закінчення судового засідання.
Про виготовлення і підписання протоколу судового засідання повідомляються учасники судового розгляду.
У разі повного фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу у протоколі судового засідання зазначається технічна характеристика цього засобу та носія інформації.
Носій інформації, на якому зафіксовано судовий процес, зберігається при справі.
(Доповнено статтею 871 згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III;
у редакції Закону України
від 08.09.2005 р. N 2875-IV)
Сторони мають право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох діб після повідомлення про виготовлення протоколу або після закінчення строку на його виготовлення подавати свої письмові зауваження з приводу допущеної неправильності або неповноти протоколу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII;
у редакції законів України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 08.09.2005 р. N 2875-IV)
Зауваження на протокол розглядаються:
якщо справа розглядалася суддею одноособово - головуючим;
якщо справа розглядалася колегіально - цим складом суду чи більшістю цього складу.
Суд розглядає зауваження на протокол судового засідання і в разі згоди із зауваженнями посвідчує їх правильність.
У разі незгоди головуючого з поданими зауваженнями вони розглядаються в судовому засіданні з повідомленням сторін про час і місце його проведення. Їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду зауважень. При розгляді зауважень може відтворюватися технічний запис процесу. Розглянувши зауваження, головуючий - постановою, а колегія суддів - ухвалою за наявності до того підстав посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх.
У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення суд залишає їх без розгляду і приєднує до матеріалів справи.
Зауваження повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів з дня їх надходження до суду.
(Доповнено статтею 881 згідно із
Законом України від 08.09.2005 р. N 2875-IV)
Повне або часткове відтворення технічного запису судового процесу здійснюється за рішенням суду в судовому засіданні при розгляді справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також при розгляді зауважень на протокол судового засідання.
Питання про видачу копії технічного запису стороні, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному випадку залежно від обставин.
(Доповнено статтею 882 згідно із
Законом України від 08.09.2005 р. N 2875-IV;
із змінами, внесеними згідно із Законом
України від 30.11.2005 р. N 3150-IV)
Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк.
При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.
При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Строк не вважається пропущеним, коли скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, - коли скаргу або інший документ здано адміністрації місця досудового ув'язнення.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвалою суду або постановою судді.
Подача клопотання про поновлення пропущеного строку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про поновлення строку.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
Судові витрати складаються:
1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;
2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;
3) з інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціалісти і поняті мають право на відшкодування їм витрат по явці за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і до суду.
За переліченими вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять.
Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов'язків, якщо виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов'язок по службі.
Зазначені виплати провадяться з коштів органів дізнання, досудового слідства і суду. Порядок виплати і розмір сум, що підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 05.10.95 р. N 360/95-ВР)
Судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.
При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених.
Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.
При закритті справи у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох.
Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, а також судові витрати, пов'язані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на рахунок держави.
Оплата праці захисника у разі його участі в справі за призначенням провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відшкодування державі витрат у цьому випадку за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на них.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу.
Частину другу виключено
У разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6, частини першої статті 6, статей 7, 72, 8, 9 і 10 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 931 згідно із
Законом України від 22.04.93 р. N 3132-XII;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними або письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що відмічається в протоколі.
Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в письмовій формі.
Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним, можуть бути усними або письмовими.
Явка з повинною - це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.
Усна заява заноситься до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника і викладений зміст заяви від першої особи. Протокол підписують заявник і посадова особа, яка склала протокол.
Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заносяться до протоколу судового засідання і підписуються заявником. Головуючий протягом трьох днів надсилає витяг із протоколу судового засідання відповідному прокурору.
Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, якими прийнята заява, із зазначенням на заяві дати її прийняття.
(У редакції Закону України
від 07.03.2002 р. N 3082-III)
Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника, а також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Постанова судді про надання такого дозволу виноситься і на неї може бути принесена апеляція з додержанням порядку і у випадках, передбачених статтями 177, 178 і 190 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.
Справи, зазначені у статті 271 цього Кодексу, порушуються прокурором, слідчим або органом дізнання.
Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.
Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, порушуються народним суддею, а у випадках, передбачених частиною 3 статті 27 цього Кодексу, - прокурором.
Після порушення справи:
1) прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;
2) слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;
3) суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Кодексу, призначає до розгляду.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 11.06.2009 р. N 1508-VI,
який вводиться в дію одночасно з введенням в дію законів України
"Про засади запобігання та протидії корупції" та "Про відповідальність
юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень",
враховуючи зміни, внесені Законом України
від 23.12.2009 р. N 1787-VI)
У разі, коли кримінальну справу порушено щодо певної особи, прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що виносить мотивовану постанову (ухвалу).
(Доповнено статтею 981 згідно із
Законом України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР)
У разі порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані вручити копію відповідної постанови особі, щодо якої порушено справу, та потерпілому негайно. При неможливості негайного вручення копія постанови вручається не пізніше трьох діб з моменту її винесення.
У разі неможливості вручення зазначеним особам копії постанови про порушення кримінальної справи протягом строків, визначених частиною 1 цієї статті, через їх хворобу, неможливість встановлення місця перебування чи з інших поважних причин, копія постанови вручається протягом трьох діб з моменту явки, приводу чи встановлення місця перебування цих осіб.
Якщо особа відмовляється одержати копію постанови про порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, або суддя складають відповідний протокол.
Представнику потерпілого, захиснику чи законному представнику підозрюваного або обвинуваченого копія постанови про порушення кримінальної справи вручається або надсилається на їх письмову вимогу протягом трьох діб з моменту надходження такої вимоги.
(Доповнено статтею 982 згідно із
Законом України від 22.12.2006 р. N 526-V)
При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.
Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі у справах дітей, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-Х;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-ХІІ,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 12.07.2001 р. N 2670-III,
від 07.02.2007 р. N 609-V)
Постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.
Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 2361 цього Кодексу.
Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови в апеляційному порядку.
(Доповнено статтею 991 згідно із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор.
Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи.
Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.
У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.
Частину п'яту виключено
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Органами дізнання є:
1) міліція;
11) податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховування валютної виручки;
2) органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;
3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах;
31) командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;
4) митні органи - в справах про контрабанду;
5) начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;
6) органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;
7) органи прикордонної служби - у справах про незаконне переправлення осіб через державний кордон та у справах про використання завідомо підроблених документів при перетинанні державного кордону;
8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні;
9) командири підрозділів Державної спеціальної служби транспорту - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Державної спеціальної служби транспорту у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні відповідного підрозділу Державної спеціальної служби транспорту.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 17.06.92 р. N 2468-XII,
від 05.02.98 р. N 85/98-ВР,
від 08.10.99 р. N 1134-XIV,
від 03.04.2003 р. N 662-IV,
від 15.05.2003 р. N 743-IV,
від 20.01.2005 р. N 2377-IV,
від 17.11.2005 р. N 3108-IV,
від 14.04.2009 р. N 1254-VI,
від 02.06.2009 р. N 1414-VI,
від 21.10.2009 р. N 1657-VI)
Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 13.06.63 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 05.02.98 р. N 85/98-ВР)
На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.
Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.
Частину третю виключено
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.
Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.
(У редакції Закону України
від 30.06.93 р. N 3351-XII)
(згідно із Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли її місце проживання чи перебування не зареєстровано, або коли не встановлено особи підозрюваного.
Частину третю виключено
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.
Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган.
Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:
1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;
2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою;
3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надсилається начальником місця досудового ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.
Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 1652 цього Кодексу. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення.
На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.
Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.
Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N 3084-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 07.03.2002 р. N 3111-III,
від 16.04.2009 р. N 1276-VI)
Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.
(Доповнено статтею 1061 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N 3084-IX;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Виклик і допит підозрюваного провадяться з додержанням правил, встановлених статтями 134 - 136, 145 і 146 цього Кодексу.
Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.
Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені статтею 431 цього Кодексу, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
У справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.
У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.
У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 1652 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.;
від 16.02.78 р. N 3084-IX;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.
За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.
(У редакції Закону України
від 30.06.93 р. N 3351-XII)
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві.
В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені до суду.
Скарги на дії і постанови органів дізнання розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від 10.09.62 р.;
від 13.06.63 р.,
від 24.01.67 р.,
від 20.03.85 р.N 8627-X,
від 27.06.86 р. N 2444-XI,
від 29.04.88 р. N 5822-ХІ,
від 03.08.88 р. N 6347-ХІ,
від 14.12.88 р. N 6976-ХІ,
від 07.03.90 р. N 8918-ХІ,
Законом Української РСР від 25.06.91 р. N 1255-XII;
Законом України від 07.07.92 р. N 2547-XII;
у редакції Закону України
від 30.06.93 р. N 3351-XII)
У справах про злочини, передбачені статтями 157, 158, 1581, 159, 1591, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, частиною 3 статті 177, статтями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтею 209, частиною 3 статті 229, статтями 233, 234, 235 - 2355, 236, 237, 238, 244, 253, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 281, 335, 336, 338, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 364, 365, 366, 367, 368, 3681, 369, 3691, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу" та особами, посади яких віднесено до 1 - 3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. За постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші злочини.
У справах про злочини, передбачені статтями 115, 116, 117, 118, 119, 120, 121, 122, 123, 124, частиною 2 статті 126, статтями 127, 128, 129, 130, 131, 132, частинами 2 і 3 статті 133, статтями 134, 135, 136, 137, 138, 139, 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 147, 148, 149, 150, 1501, 151, 152, 153, 154, 155, 156, 165, 167, частиною 1 статті 168, статтями 169, 174, частинами 1 і 2 статті 176, частинами 1 і 2 статті 177, статтями 178, 179, 180, 181, частиною 1 статті 184, частинами 2, 3, 4, 5 статті 185, частинами 2, 3, 4, 5 статті 186, статтею 187, статтею 1881, статтею 189, частинами 2, 3, 4 статті 190, статтями 192, 193, частиною 2 статті 194, частинами 2 і 3 статті 1941, статтями 195, 196, 197, 1971, 198, 199, 200, частиною 2 статті 203, статтею 2031, статтею 204, частиною 2 статті 205, статтями 206, 207, 209, частиною 2 статті 213, статтями 214, 215, 217, 219, 220, 221, 222, 223, 2231, 2232, 224, частиною 2 статті 225, частиною 2 статті 226, статтями 227, 228, частинами 1 і 2 статті 229, статтями 231, 232, 2321, 2322, 233, 234, 235, 239, 2391, 2392, 240, 241, 242, 243, частиною 2 статті 245, частиною 2 статті 248, частиною 2 статті 249, статтями 251, 252, 254, 259, 260, 261, 262, 263, 264, 265, 266, 267, 2671, 268, 269, 270, 277, 278, 279, 280, 281, 282, 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 290, 291, 292, 293, 294, 295, частинами 2, 3, 4 статті 296, статтями 297, 298, 2981, 299, 300, 301, 302, 303, 304, 306, 307, 308, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 315, 316, 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324, 325, 326, 327, 337, 339, 340, 341, 344, 352, 353, 354, 355, 357, 358, 360, 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631, 389, 390, 391, 393, 394 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ.
У справах про злочини, передбачені статтями 109, 110, 111, 112, 113, 114, 201, 209, 258, 2581, 2582, 2583, 2584, 2585, 261, 2651, 305, 328, 329, 330, 332, 333, 334, 359, 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631, 422, 436, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими органів Служби безпеки України. Якщо під час розслідування злочинів, передбачених статтями 328, 329, 422, будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 423, 424, 425, 426 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими органів Служби безпеки України, у тому числі й ті, що вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до 1 - 3 категорій посад державних службовців, а так само вчинені працівниками правоохоронних органів.
У справах про злочини, передбачені статтями 204, 207, 208, 209, частинами 2, 3, 4 статті 212, частинами 2, 3, 4 статті 2121, статтями 216, 218 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції. Якщо під час розслідування цих злочинів будуть встановлені злочини, передбачені статтями 192, 200, 201, 203, 205, 213, 215, 219, 220, 221, 222, 358 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції.
У справах про злочини, передбачені статтями 191, 202, 210, 211, 255, 256, 257 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, який порушив кримінальну справу. Якщо під час розслідування цих та інших справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370 Кримінального кодексу України, пов'язані із злочинами, про які порушено справу, вони розслідуються тим органом, що порушив справу.
У справах про злочини, передбачені статтями 2091, 384, 385, 386, 387, 388, 396 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу.
Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від 10.09.62 р.,
від 13.06.63 р.,
від 18.01.66 р.,
від 09.11.66 р.,
від 24.01.67 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VII,
від 23.07.73 р.N 1898-VIII,
від 14.10.74 р. N 3130-VIII,
від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 20.09.83 р. N 5839-X,
від 29.02.84 р.N 6591-X,
від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X,
від 01.08.85 р. N 704-XI,
від 10.12.85 р. N 1432-XI,
від 27.06.86 р. N 2444-XI,
від 18.08.86 р. N 2753-XI,
від 31.07.87 р. N 4392-XI,
від 21.08.87 р. N 4452-XI,
від 25.11.87 р. N 4981-XI,
від 01.12.87 р. N 4995-XI,
від 10.02.88 р. N 5397-XI,
від 14.04.88 р. N 5723-XI,
від 14.12.88 р. N 6976-XI,
від 06.03.89 р. N 7226-XI,
від 14.04.89 р. N 7373-XI,
від 16.06.89 р. N 7617-XI,
від 19.01.90 р. N 8711-XI,
від 07.03.90 р. N 8918-XI,
від 20.04.90 р. N 9082-XI,
від 04.05.90 р. N 9166-XI,
від 26.12.90 р. N 596-XII,
від 18.01.91 р. N 647-XII,
від 28.01.91 р. N 661-XII,
від 29.07.91 р. N 1369-XII,
від 25.08.91 р. N 1434а-XII;
Законом Української РСР від 25.06.91 р. N 1255-XII,
законами України від 18.09.91 р. N 1564-XII,
від 12.12.91 р. N 1974-XII,
від 15.05.92 р. N 2354-XII,
від 17.06.92 р. N 2468-XII,
від 07.07.92 р. N 2547-XII,
від 17.09.92 р. N 2613-XII,
від 16.10.92 р. N 2703-XII,
від 26.01.93 р. N 2935-XII,
від 26.01.93 р. N 2936-XII,
від 28.01.93 р. N 2947-XII,
від 03.03.93 р. N 3039-XII,
від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 11.11.93 р. N 3582-XII,
від 23.12.93 р. N 3785-XII,
від 28.01.94 р. N 3888-XII,
від 25.02.94 р. N 4043-XII,
від 20.10.94 р. N 218/94-ВР,
від 15.11.94 р. N 246/94-ВР,
від 16.12.94 р. N 299/94-ВР,
від 15.02.95 р. N 64/95-ВР,
від 11.07.95 р. N 282/95-ВР,
від 12.07.96 р. N 323/96-ВР,
від 01.10.96 р. N 386/96-ВР,
від 02.10.96 р. N 388/96-ВР,
від 20.11.96 р. N 530/96-ВР,
від 05.02.97 р. N 44/97-ВР,
від 07.10.97 р. N 552/97-ВР,
від 05.02.98 р. N 85/98-ВР,
від 24.03.98 р. N 210/98-ВР,
від 14.12.99 р. N 1288-XIV,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 23.03.2000 р. N 1587-III,
від 20.04.2000 р. N 1685-III,
від 14.09.2000 р. N 1945-III,
від 21.09.2000 р. N 1981-III,
від 16.11.2000 р. N 2114-III,
від 21.12.2000 р. N 2181-III,
від 18.01.2001 р. N 2247-III,
від 05.04.2001 р. N 2362-III,
від 17.05.2001 р. N 2409-III,
від 12.07.2001 р. N 2670-III,
від 17.01.2002 р. N 2953-III,
від 16.01.2003 р. N 430-IV,
від 03.04.2003 р. N 669-IV,
від 22.05.2003 р. N 850-IV,
від 05.06.2003 р. N 903-IV,
від 11.07.2003 р. N 1125-IV,
від 11.05.2004 р. N 1703-IV,
від 18.05.2004 р. N 1723-IV,
від 23.12.2004 р. N 2289-IV,
від 31.05.2005 р. N 2598-IV,
від 17.11.2005 р. N 3108-IV,
від 01.12.2005 р. N 3169-IV,
від 23.02.2006 р. N 3480-IV,
від 23.02.2006 р. N 3504-IV,
від 21.09.2006 р. N 170-V,
від 22.12.2006 р. N 534-V,
від 11.01.2007 р. N 578-V,
від 19.04.2007 р. N 965-V,
від 19.04.2007 р. N 966-V,
від 24.05.2007 р. N 1071-V,
від 15.04.2008 р. N 270-VI,
від 25.12.2008 р. N 801-VI,
від 15.01.2009 р. N 894-VI,
від 11.06.2009 р. N 1508-VI,
який вводиться в дію одночасно з введенням в дію законів України
"Про засади запобігання та протидії корупції" та "Про відповідальність
юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень",
враховуючи зміни, внесені Законом України
від 23.12.2009 р. N 1787-VI;
від 05.11.2009 р. N 1708-VI,
від 18.05.2010 р. N 2262-VI,
від 15.06.2010 р. N 2339-VI,
від 18.05.2010 р. N 2258-VI)
Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом.
Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.
Копію постанови про прийняття справи до свого провадження слідчий протягом доби надсилає прокуророві.
При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
В справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 цього Кодексу.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.
При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис, стенографування та кінозйомку і відеозапис.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.01.66 р.,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.
Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.
Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.
(Доповнено статтею 1141 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.01.66 р.)
Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106, 1061 і 107 цього Кодексу.
Затримання підозрюваного у вчиненні злочину співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N 3084-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 07.03.2002 р. N 3111-III)
Досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його, слідство може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків чи за визначенням прокурора.
Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 11.07.2003 р. N 1125-IV)
Спір про підслідність між слідчими в межах одного й того ж району розв'язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури, що діє на правах районної або міської прокуратури, - транспортний прокурор, який діє на правах районного, міського прокурора.
Спір про підслідність між слідчими різних районів Автономної Республіки Крим, області розв'язує прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, між слідчими різних транспортних прокуратур, що діють на правах районних, міських прокуратур, - транспортний прокурор, який діє на правах прокурора області, між слідчими різних районів міста - прокурор міста Києва, міський прокурор або їх заступники.
Якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей, спір про підслідність розв'язує Генеральний прокурор України або його заступник.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.
У межах міста або району, хоча б поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.
Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.
Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.
Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування - до трьох місяців.
В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого - до шести місяців.
Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.
При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.
Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.
(Із змінами, внесеними згідно із указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N 3084-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-Х,
від 29.12.89 р. N 8595-ХІ;
законами України від 10.12.91 р. N 1960-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 03.04.2003 р. N 658-IV)
|
Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за статтею 387 Кримінального кодексу України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй її права, передбачені статтею 49 цього Кодексу, відмічає про це в постанові, що засвідчується підписом потерпілого.
У випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз'яснює потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Якщо в справі заявлено цивільний позов, слідчий зобов'язаний скласти мотивовану постанову про визнання потерпілого цивільним позивачем або про відмову в цьому.
Про винесення постанови повідомляється цивільний позивач або його представник. У разі явки цивільного позивача або його представника йому роз'яснюються права, передбачені статтею 50 цього Кодексу, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного позивача чи його представника.
Визнавши необхідним притягти в справі цивільного відповідача, слідчий виносить мотивовану постанову. Постанова оголошується цивільному відповідачеві або його представникові. При цьому йому роз'яснюються права, передбачені статтею 51 цього Кодексу, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного відповідача або його представника.
Слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.
В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.
Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.
Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.
Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу України.
Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.
Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.
Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 02.06.2005 р. N 2631-IV)
При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, опису майна обов'язкова присутність не менше двох понятих.
До участі у проведенні освідування поняті можуть бути залучені у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне.
Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства.
Поняті, присутні при провадженні зазначених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.
Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.
За наявності відповідних підстав поняті мають право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
У випадках, передбачених статтею 19 цього Кодексу, слідчий при провадженні слідчих дій запрошує перекладача.
Перекладач повинен з'явитися за викликом слідчого і зробити повно і точно доручений йому переклад.
Слідчий роз'яснює перекладачеві його обов'язки і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад, про що відбирає від нього підписку.
Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
Правила цієї статті поширюються на особу, запрошену до участі в процесі для роз'яснення знаків німого або глухого.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.
Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання і навики для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії.
Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим і потерпілим та роз'яснює спеціалістові його права і обов'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії.
В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування.
(Доповнено статтею 1281 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов'язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених у цьому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова.
У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.
Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.
У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.
Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.
Копія постанови негайно надсилається прокуророві.
Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.
Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення.
В разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.
Частину третю виключено
Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.
В разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.
Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.
Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ та Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України (щодо військовослужбовців та працівників Збройних Сил України) за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється удень.
Привід обвинуваченого без досудового виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвинувачений ухиляється від слідства або коли його місце проживання чи перебування не зареєстровано.
Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.05.2003 р. N 743-IV,
від 16.04.2009 р. N 1276-VI)
Коли місце перебування обвинуваченого невідоме, а також, коли він ухиляється від слідства, слідчий до закінчення строку, встановленого для провадження досудового слідства, зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого.
Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. При наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням.
Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу розшукуваного. Постанова про розшук і обрання запобіжного заходу направляється до відповідних органів розшуку.
Після оголошення розшуку слідчий продовжує вживати всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого.
При затриманні обвинуваченого, якого розшукували і щодо якого обрано як запобіжний захід тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання. Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов'язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і, упевнившись в наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства.
При пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.
Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення та вручає копію постанови про притягнення як обвинуваченого.
Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником.
У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 22.06.2000 р. N 1833-III,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Якщо під час досудового слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний заново пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133 і 140 цього Кодексу.
Якщо під час досудового слідства частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого підтвердження, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому.
При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому, що він під час провадження досудового слідства має право:
1) знати, в чому його обвинувачують;
2) давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) подавати докази;
4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в справі;
5) заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові і перекладачеві;
6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;
7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства;
8) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
9) подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.
Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що стверджує своїм підписом обвинувачений.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.
Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, повинен проводитися удень.
При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених частиною першою статті 45 цього Кодексу, присутність захисника є обов'язковою.
Обвинувачений допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності - і в місці його перебування.
Обвинувачені допитуються окремо. При цьому слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені в одній і тій же справі не могли зноситися між собою.
На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислухує показання обвинуваченого і, в разі необхідності, ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від 23.12.93 р. .93 р. N 3780-XII,
від 22.06.2000 р. N 1833-III,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, які визнані обмежено осудними та їх допит провадяться за правилами статей 140, 141, 142 і 143 цього Кодексу в присутності захисника, а в справах глухих і німих, крім захисника, запрошується також і особа, яка розуміє їх знаки.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII,
Законом України від 12.07.2001 р. N 2670-III)
Про кожний допит обвинуваченого слідчий складає протокол з додержанням вимог статті 85 цього Кодексу.
В протоколі допиту зазначаються місце і дата допиту; посада та прізвище особи, яка проводила допит, і осіб, які були присутні при допиті; час початку і закінчення допиту; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день і місце його народження; громадянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, судимість обвинуваченого та інші відомості про нього, що виявляться необхідними за обставинами справи.
Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.
По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. За проханням обвинуваченого він може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі. Обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню в протокол.
Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо. Якщо в допиті обвинуваченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Обвинуваченому, якщо він того просить, надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту. Слідчий, ознайомившись з письмовими показаннями обвинуваченого може поставити йому додаткові запитання. Ці запитання і відповіді на них заносяться до протоколу. Правильність запису показань, запитань і відповідей на них засвідчується підписами обвинуваченого і слідчого.
В разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову.
Відсторонення від посади провадиться з санкції прокурора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.
Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України.
Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України.
Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.
При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується.
(У редакції Закону України
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Запобіжними заходами є:
1) підписка про невиїзд;
2) особиста порука;
3) порука громадської організації або трудового колективу;
31) застава;
4) взяття під варту;
5) нагляд командування військової частини.
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 1652 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 20.11.96 р. N 530/96-ВР,
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.
(У редакції Закону України
від 21.06.2001 р. N 2533-III)
|
Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.
Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібранні від нього підписки про невиїзд.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 16.04.2009 р. N 1276-VI)
Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох.
Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обраний даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При відмові поручителя від взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 20.11.96 р. N 530/96-ВР)
Якщо обвинувачений ухилиться від явки до органів дізнання чи досудового слідства, особа, що провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається поручитель.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Порука громадської організації або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.
Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.
Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину - однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи, - п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб - п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернена в доход держави.
Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду - судом.
Заставодавець може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в доход держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.
Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави. Питання про звернення застави в доход держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в доход держави.
Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.
(Доповнено статтею 1541 згідно із
Законом України від 20.11.96 р. N 530/96-ВР;
із змінами і доповненнями, внесеними згідно
із законами України від 12.07.2001 р. N 2670-III,
від 16.04.2009 р. N 1276-VI)
Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.
Частину другу виключено
Місцями досудового ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.
Місцями попереднього ув'язнення для тримання військовослужбовців, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або слідчі ізолятори. Ці особи перебувають у слідчому ізоляторі або на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України за рішенням слідчого. В окремих випадках військовослужбовці можуть перебувати в місцях тримання затриманих.
У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор або на гауптвахту Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано стосовно особи, яка вчинила злочин під час відбування покарання в установі виконання покарань, така особа може перебувати в дисциплінарному ізоляторі або карцері установи виконання покарань.
Порядок досудового ув'язнення визначається Законом України "Про попереднє ув'язнення", цим Кодексом.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від 10.09.62 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 23.07.73 р. N 1898-VIII,
від 14.10.74 р. N 3130-VIII,
від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2468-XII,
від 26.01.93 р. N 2935-XII,
від 11.07.95 р. N 282/95-ВР,
від 24.03.98 р. N 210/98-ВР,
від 14.09.2000 р. N 1945-ІІІ,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 06.02.2003 р. N 488-IV,
від 15.05.2003 р. N 743-IV,
від 20.01.2005 р. N 2377-IV)
Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.
У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:
1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;
3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.
Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.
Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті.
Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи.
Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з додержанням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку, передбаченого частиною шостою цієї статті, виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу.
При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті.
У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.
Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 29.12.89 р. N 8595-ХІ,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
законами України від 10.12.91 р. N 1960-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 30.06.93 р. N 3351-XII;
у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
із змінами і доповненнями, внесеними
законами України від 03.04.2003 р. N 658-IV,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 22.04.93 р. N 3130-XII;
виключена згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід. У необхідних випадках орган, що обрав запобіжний захід, вправі доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один примірник постанови судді або ухвали суду направляється разом з заарештованим у відповідне місце досудового ув'язнення для виконання.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)
Коли в особи, відносно якої як запобіжний захід обрано взяття під варту, є неповнолітні діти, які залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до служби у справах дітей для вжиття необхідних заходів до передачі зазначених неповнолітніх на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи.
Про вжиті заходи слідчий письмово повідомляє прокурора, а також заарештовану особу і копію листа приєднує до справи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII;
законами України від 12.07.2001 р. N 2670-III,
від 07.02.2007 р. N 609-V)
При ув'язненні підозрюваного або обвинуваченого слідчий зобов'язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо майно і житло залишаються без нагляду.
Про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов'язаний повідомити його дружину або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи.
Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Побачення родичів або інших осіб з заарештованим може дозволити особа або орган, які провадять справу. Тривалість побачення встановляється від однієї до чотирьох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць.
Питання про побачення родичів або інших осіб з особою, до якої застосовано тимчасовий або екстрадиційний арешт, вирішує орган, який проводить екстрадиційну перевірку.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII;
законами України від 06.02.2003 р. N 488-IV,
від 21.05.2010 р. N 2286-VI)
Нагляд командування військової частини за підозрюваним або обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, по якій обрано даний запобіжний захід.
Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
(згідно з Указом Президії Верховної Ради
Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Інші запобіжні заходи застосовуються за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду.
Заміна одного запобіжного заходу іншим або його скасування здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом з додержанням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
У разі закриття справи, закінчення строку тримання під вартою, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку, та в інших випадках звільнення особи з-під варти на стадії досудового розслідування здійснюється на підставі постанови органу дізнання чи слідчого, які проводять досудове розслідування у справі, або прокурора, про що вони негайно повідомляють суд, який обрав цей запобіжний захід. Звільнення з-під варти у кримінальних справах, що знаходяться в судовому провадженні, здійснюється лише за рішенням судді або суду.
Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході.
Запобіжний захід, крім взяття особи під варту, обраний прокурором, може бути скасовано або змінено слідчим і органом дізнання лише за згодою прокурора.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N 3084-IX;
законами України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
від 20.01.2005 р. N 2376-IV)
Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування.
Постанова або ухвала негайно оголошуються під розписку особі, щодо якої вона винесена, крім випадків, передбачених частиною шостою статті 1652 цього Кодексу. Одночасно особі роз'яснюються порядок і строки оскарження постанови або ухвали.
При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз'яснено, в чому полягає обраний запобіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з його застосуванням. Особа також попереджається, що у разі порушення покладених на неї обов'язків та її неналежної поведінки до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.
(Доповнено статтею 1651 згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III;
із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 21.05.2010 р. N 2286-VI)
На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.
Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.
Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.
Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.
Після одержання подання суддя, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу, вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:
1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;
2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Суд приймає рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за відсутності особи лише у разі оголошення її в міжнародний розшук. У таких випадках після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки до місця провадження у справі суд за її участю розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну та виносить постанову.
Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.
Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.
(Доповнено статтею 1652 згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III;
із доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 21.05.2010 р. N 2286-VI,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року,
а щодо запровадження автоматизованої системи
документообігу в судах - з 1 січня 2011 року)
За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обгрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.
Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:
1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців - не пізніш як за п'ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;
2) при продовженні строку тримання під вартою до дев'яти місяців - не пізніше п'ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;
3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців - не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;
4) при продовженні строку тримання під вартою для ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи - не пізніш як за 5 діб до закінчення граничного строку тримання під вартою.
Одержавши подання, суддя, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу, вивчає матеріали кримінальної справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову про продовження строку тримання під вартою, за винятком випадку, передбаченого частиною сьомою статті 156 цього Кодексу, або відмовляє в його продовженні.
На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ оскарженню не підлягають, на них не може бути подано скаргу прокурора.
(Доповнено статтею 1653 згідно із
Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 03.04.2003 р. N 658-IV,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого